Главная страница
Навигация по странице:

  • Література бароко,як джерело виникнення нових жанрів драматичної творчості Виконала студентка 131 групи Вінниченко Л. Викладач: КУбрак В.І.

  • Дидактична гра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності

  • Структура дидактичної гри та особливості застосування на уроках української мови

  • Формування граматичних понять в початкових класах засобами дидактичних ігор

  • Використані джерела

  • барокко. А. С. Макаренка Література бароко,як джерело виникнення нових жанрів драматичної творчості


    Скачать 206.5 Kb.
    НазваниеА. С. Макаренка Література бароко,як джерело виникнення нових жанрів драматичної творчості
    Анкорбарокко.doc
    Дата11.05.2018
    Размер206.5 Kb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлабарокко.doc
    ТипДокументы
    #5085


    Міністерство освіти і науки України

    Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

    Література бароко,як джерело виникнення нових жанрів драматичної творчості

    Виконала студентка 131 групи Вінниченко Л.

    Викладач:

    КУбрак В.І.


    2015

    Зміст

    Вступ………………………………………………………………………

    3

    1. Дидактична гра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності..………………


    4

    1. Структура дидактичної гри та особливості застосування на уроках української мови. ........................................................


    6

    1. Формування граматичних понять в початкових класах засобами дидактичних ігор……..……………………………


    10

    • Іменник…………………………………………………..

    10

    • Прикметник………………………………………………

    14

    • Дієслово…………………………………………………..

    16

    • Займенник………………………………………………….

    17

    • Прислівник……………………………………………….

    18

    • Числівник…………………………………………………..

    19

    • Прийменник………………………………………………

    19

    Висновок …………………………………………………………………..

    20

    Використані джерела ……………………………………………………

    22


    ароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть.
    Зміст [сховати]

    1 Походження терміна «бароко»

    2 Літературні течії, наближені до бароко

    3 Філософія та естетика бароко

    4 Поетика бароко

    5 Улюблені метафори письменників бароко

    6 Українське бароко

    7 Література

    Походження терміна «бароко»[ред. • ред. код]

    Термін «бароко» був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище. До речі, із засудженням ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема — в офіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася сама можливість існування цього напряму в українській і російській літературах.
    Етимологія терміна «бароко» не визначена й сьогодні. Так, існують принаймні три версії щодо його походження. Відповідно до першої, термін сходить до португальського виразу «perola Barroca» — «перлина неправильної форми». За словами Альбрехта Шене, це «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом, нерівномірне й незавершене за формою утворення перлини щасливо підійшло до назви доби».
    За другою версією, термін «бароко» походить від латинського «baroco». Ця назва використовувалась у схоластичній логіці стосовно одного з різновидів силогізму, що відзначався особливою складністю та дивовижністю.
    Згідно з третьою, найменш поширеною версією походження терміна «бароко», він сходить до французького жаргонізму художніх майстерень «baroquer», який означав «розчиняти, пом’якшувати контур».
    Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, у XIX столітті його вживають стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про бароко в літературі. Вважається, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше: у 1878 році видатний філософ писав про барочний стиль грецького дифірамба, а також про барочний період грецького красномовства.
    Але справжнє поширення терміна стосовно літературних явищ розпочинається після того, як швейцарський філолог Генріх Вельфлін видав у 1888 році свою книгу «Ренесанс і бароко». Порівнюючи два твори італійської літератури XVI століття — «Шалений Роланд» Аріосто і «Звільнений Єрусалим» Тассо,— Г. Вельфлін говорить про їхні відмінності як про відмінності стилів — ренесансу й бароко. Вже через п’ять років після опублікування праці Г. Вельфліна, у 1893 році, польський історик і філолог Едвард Порембович вживає термін «бароко» в монографії, присвяченій поетові А. Морштину.
    На початку XX століття розпочинаються дискусії про бароко у східнослов’янських літературах, зокрема — в українській літературі. Так, після жвавої дискусії на сторінках української періодики народилася думка про бароко як найхарактерніше вираження українського національного стилю в мистецтві. Згодом відомі літературознавці О. Білецький та І. Єрьомін, аналізуючи творчість Симеона Полоцького, вводять поняття «бароко».
    Літературні течії, наближені до бароко[ред. • ред. код]

    Термін «бароко» дає можливість об’єднати в середині цього літературного напряму чимало течій і шкіл, які існували здебільшого в XVII столітті й відзначалися типологічно спорідненими рисами. Серед них італійський маринізм (школа поета Джамбаттісти Маріно), іспанський ґонґоризм (школа, пов’язана з іменем поета Ґонгори-і-Арґоте), французька преціозна література (салон маркізи де Рамбульє), англійська «метафізична школа» (Джон Донн та інші), німецька «друга сілезька школа» (X. Г. Гофман-Свальдау). До літератури європейського бароко, окрім вищезгаданих засновників і лідерів шкіл, належать Педро Кальдерон де ла Барка, Тірсо де Моліна, Кеведо (Іспанія); Тассо, Базіле (Італія); Сорель, д’Обіньє, Скюдері (Франція); Уебстер, Кер’ю, Саклінґ (Англія); Ґріфіус, Лоенштейн, Мошерош Ґріммельсгаузен (Німеччина); Хуана де ла Крус (Мексика); Ґундуліч (Хорватія); Зріньї (Угорщина); В. Потоцький, С. Твардовський, А. Морштин (Польща) та інші. До українського літературного бароко можна зарахувати творчість Мелетія Смотрицького, Симеона Полоцького, Митрофана Довгалевського, Івана Величковського, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича.
    Філософія та естетика бароко[ред. • ред. код]

    Розквіт європейського літературного бароко припадає на XVII століття, яке поєднує дві великі епохи — Ренесанс і Просвітництво. Бароко, що приходить на зміну Ренесансові, тривалий час розглядалося як зворотний бік останнього, як «реакційне» мистецтво. Таку традицію негативної оцінки бароко започаткував Г. Вельфлін, який вважав бароко занепадницькою формалістичною течією. Воно, мовляв, належить до тих напрямів, що характеризують кінцевий етап розвитку кожного мистецького періоду. Стверджувалося в літературознавстві також і те, що бароко, яке заперечує Ренесанс, являє собою «крок назад» — від доби Відродження до середніх віків. Однак подібний погляд на таке складне й суперечливе явище, яким є бароко, вкрай однобічний і поверховий. Правильніше вбачати в бароковому напрямі синтез, мистецтва двох епох — Відродження та Середньовіччя (Готики). Дійсно, бароко звертається до змісту й форм готичного мистецтва. Але воно аж ніяк не відмовляється від ренесансних культурних здобутків. У бароко можна спостерігати елементи двох великих стилів.
    Проте бароко не тільки синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Воно має також цілу низку оригінальних стилістичних і поетичних рис. Барокова література рухлива й динамічна, їй притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. І хоча художня концепція бароко так само гуманістично спрямована, як і ренесансова, в ній, на відміну від світлого, оптимістичного, життєрадісного мистецтва Відродження, посилюються настрої песимізму, скепсису, розчарування. Людина, згідно з провідною бароковою ідеєю, це піщинка у Всесвіті. Життя її — скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширенішими темами літератури бароко стають «Memento mori!» (пам’ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорбот життя. Так, іспанський поет Ґонґора-і-Арґоте закликає не поспішати народжуватися «в ім’я життя», а навпаки — поспішити вмерти. Життя в дисгармонійному й хаотичному світі, на думку одного з найвидатніших представників німецького бароко Андреаса Ґріфіуса, є гіршим за смерть.
    Людина бароко, на відміну від цільних натур літератури ренесансу, є роздвоєною. Людина бароко — це, за образом англійського поета Дж. Донна, черв, який плазує у бруді та крові. І разом зі скороминучим життям приреченої людини мають загинути всі явища природи, взагалі все, що живе. Так, ліричний герой А. Ґріфіуса із захопленням дивиться на чудову троянду, але думає не про її красу, а про те, що незабаром вона зів’яне.
    Часто-густо дійсність для письменників барокового напряму втрачає свою реальність. Вона стає примарною та ілюзорною. Взагалі протиставлення реальності і ілюзії — один з найхарактерніших елементів антитетичного барокового світосприйняття. Недарма Кальдерон називає свою драму «Життя є сон». Дві дійсності — реальна і містифікована — співіснують і в кальдеронівській п’єсі «Дама-невидимка». Нерідко Всесвіт тлумачиться в бароко як мистецький твір. Звідси — поширені барокові метафори: «світ-книга» і «світ-театр».

    Поетика бароко[ред. • ред. код]

    Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Так, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, в богословських трактатах з’являються амури й купідони тощо. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно «сплавляє» символіку з побутовим натуралізмом, аскетику — з гедонізмом, сакральне — із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним. А щоб виявляти свою дотепність, вважає іспанський теоретик бароко Емануело Тезауро, необхідно якраз поєднувати смішне і сумне, трагічне і комічне, бо «не існує явища ані настільки серйозного, ані настільки сумного, ані настільки піднесеного, щоб воно не могло обернутися на жарт і за формою, і за змістом».
    Дотепність, парадоксальність, контрастність сполучення найбільше цінувалися теоретиками та практиками бароко. Проблемам дотепності були присвячені цілі трактати, які закладали фундамент нової поетики. Серед них «Дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму» (1648 р.) іспанського філософа Б. Ґрасіана та «Підзорна труба Аристотеля» (1655 р.) вищезгаданого Е. Тезауро. Дотепність вважалася також основою художнього пізнання дійсності. Так, Бальтасар Ґрасіан вбачає в дотепності «можливість проникати в суть найвіддаленіших предметів і явищ, миттєво комбінувати їх і зводити воєдино».
    Парадоксальне поєднання «непоєднанного» покликане вражати й дивувати. Один з найвизначніших ліриків бароко — італієць Дж. Маріно зазначав, що метою поета є «дивовижне та вражаюче», а хто не здатен здивувати, мусить іти до стайні. Маріно став винахідником характерної барокової поетичної форми — так званих «кончетто». Це були словосполучення з неочікуваними мовленнєвими зворотами, парадоксальними епітетами, оксюморонами. В поезії Маріно натрапляємо й на «радісний біль», і на «багатого жебрака», і на «німого промовця». Зірки в Маріно — «жаринки вічного кохання» та «смолоскипи поховання». Подібні до кончетто форми спостерігаються й у видатного іспанського барокового поета Ґонґори-і-Арґоте. Серед образів його поетичних творів — «блаженна мука» та «найсолодша отрута», а людське життя зображується як «скажений звір», що переслідує свою тінь. До речі, власних кончеттистів мало й українське бароко (Л. Баранович, І. Величковський).
    Однією з типових рис літератури бароко є його інакомовність. Е. Тезауро заявляв: «Щоб проявити дотепність, слід позначити поняття не просто й прямо, а інакомовно, користуючись силою вимислу, тобто новим і неочікуваним способом». Інакомовність спричинена й такими рисами барокової поетики, як символізм, алегоризм, емблематизм. Отже, ускладненість стає ще однією характерною рисою літератури бароко. За барочною естетичною концепцією, твори мають бути важчими для сприйняття. Як наголошував Б. Ґрасіан, «чим важче пізнається істина, тим приємніше її осягнути». До того ж, від твору вимагалася можливість різних його тлумачень. Літературні твори бароко ускладнені багатьма позалітературними засобами.
    Улюблені метафори письменників бароко[ред. • ред. код]

    У письменників бароко був цілий набір улюблених метафор. Одна з них - "життя - це сон". Вона надзвичайно яскраво втілилася, наприклад, у найвідомішій п’єсі П. Кальдерона, що так і називається - "Життя - це сон".
    Цю метафору залюбки використовували й інші письменники західноєвропейського бароко: "Це сон. Проснись - нема. Десь він далеко лине./ Ми ж мусим уловить питоме і нетлінне" (М. Опіц) або: "Людино, сутня стань: сей світ як сон мина" (А. Сіліезіус). Полюбляли її також поети українського бароко. Так, І. Величкоський (ХVІІ ст.) зауважував: "Світ сей сну єсть подобен,/ А щастє драбині:/ Восходять і низходять / По ній мнозі нині" ("Ліствиця Іаковля"). Та саме іспанець Кальдерон своїм твором уславиви цю метафору на весь світ і обезсмертив її в пам’яті багатьох поколінь.
    Ще одна улюблена метафора митців бароко - "світ - це театр". Показово, зо над входом до театру "Глобус", де працював Шекспір (а він жив наприкінці доби Відродження й останні його твори уже позначені впливом бароко), було написано: "Увесь світ лицедіє" (читай: "Світ - це театр").
    І взагалі бароко було схильне сприймати всю історію людства як захоплююче й повчальне театральне дійство: "Бо все навколо нас - одні фальшиві маски./ Печалей і страждань, ненависті і ласки" (А. Гріфіус).Подібно тлумачилося і життя однієї людини: "Пішов останній акт моєї драми,/ Остання миля мандрівок моїх,/ Все швидший рух до рубежів сумних,/ До всім навстріч розчахнутої брами" (Дж.Донн).
    А придворний драматург іспанського короля монах-францисканець П.Кальдерон утілював метафору "світ - це театр" не лише у творах, а й "поширив її дію" на своє власне життя і навіть смерть. Незадовго до своєї кончини він написав заповіт, у якому розписав "сценарій" власного поховання. З тих записів було видно, що Кальдерон захотів перетворити власний похорон на своєрідний спектакль, аби присутні ще раз замислилися про скороминучість людського життя, а також про те, що їм доведеться постати перед Божим Судом. За його заповітом, у день похорону в різних містах Іспанії ставилися його ауто (одноактні п’єси на сюжети Священного Писання). І взагалі театр для тієї доби в Іспанії був таким значущим, що грошей на нього держава не шкодувала: іноді постановки влаштовували на острові, а глядачі (а поміж них і сам король Іспанії!) спостерігали за виставою з плаваючих човнів.
    Перелік улюблених метафор бароко можна продовжити: "світ - лабіринт", "світ - ярмарок", "світ - книга" та ін.
    Українське бароко[ред. • ред. код]

    Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. «Справжній початок бароко,— зазначає Д. Чижевський,— це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відігравали велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 року та заснування київської школи 1615 року й її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були головними репрезентантами бароко».

    Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.
    Чи не найоригінальнішими творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо).

    Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).
    Значення бароко в українській літературі XVII–XVIII століть важко переоцінити. Будучи першим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло на себе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало.

    XVII ст. — трагічний час в історії Європи, коли палали загарбницькі та релігійні війни й вибухали революції, з яких найбільш кривавими були Тридцятилітня війна в Німеччині (1618 – 1648) та Англійська революція 1648 року. Європу роздирали суперечності. Почалася Реформація (розкол на католиків і протестантів), за нею – Контреформація. Здавалось би, що може похитнути церкву і віру в Бога? Та німецький богослов Мартін Лютер звинуватив самого Папу Римського в аморальності й злочинності, швейцарський богослов Жан Кальвін робив спроби побудувати республіку й у ній відродити в усій його чистоті і правдивості християнство, яке нібито занапастили католики за півтора тисячоліття. Важливе значення мають відкриття в астрономії (Галілей, Кеплер), у фізиці (Галілей, Ньютон), фізіології (Гаврей), математиці (Декарт, Ньютон).

    Саме в цей час починається смертельний і тривалий двобій віри і розуму. Письменники бароко поетизували сміливість наукового пошуку. Однак те, що палко й сміливо оспівувала література, нещадно каралося церквою, влада якої над людиною тоді ще була майже тотальною. Де ж шукати пересічній людині душевні сили і моральну опору, кому вірити? Усе більше людей зневірювалось. З кінця XVI ст. ідеологію Відродження починає охоплювати глибока криза. Її насамперед породила криза віри в людину, в її безмежні можливості щодо влаштування світу і побудови суспільства на засадах справедливості розуму. Світ, що уявлявся впорядкованим і гармонійним, обернувся ірраціональним, тобто незбагненним, хаосом, сповненим зяючих безодень і нерозв’язаних суперечностей, а людина - істотою, що роздвоюється між добром і злом. Людина виявилася, зрештою, цілком безпорадною і нездатною впливати на хід історичних процесів, який відбувався немовби сам собою, поза її участю й усупереч її волі. Насамкінець не забуваймо також про ворожі й непідвладні людині природні сили та катаклізми (смертоносні шторми й цунамі, жахливі виверження вулканів і страшенні засухи). Через усі ці причини колись цілісна й гармонійна картина світу – віра у вроджену доброту людини як такої, у прихід «золотої доби» людства – спочатку почала давати тріщини, а потім із брязкотом розпалася, як тонке позолочене венеціанське скло під важкими ударами залізного молота.

    2. Нова картина світу. (Слайд 7)

    Слово вчителя

    В той же час XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підбиттям підсумків попередньої великої історичної епохи, відомої під назвою Відродження або Ренесансу, а з іншого боку, часом, коли окреслюються нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людського суспільства, формуються ті соціально-економічні, політичні, культурні традиції та морально-етичні цінності, які закладають підвалини новочасної європейської цивілізації.

    Якщо Відродження було добою панування гуманітарних наук, то епоха бароко позначена збільшенням питомої ваги природничих і точних наук. Змінився сам «інструментарій і стиль» дослідження. У попередні епохи головним його «інструментом» було слово, гуманітарна думка, а від ХVІІ ст. їх змінив експеримент. Якщо раніше наукові відкриття здійснювалися завдяки чиїйсь геніальній здогадці, то від доби бароко провідним методом стало планомірне накопичення й ретельний аналіз наукових фактів. Математика набула статусу «королеви наук». Пригадаймо, що мікроскоп і телескоп, без яких нині неможливо уявити жодну лабораторію чи обсерваторію, винайдено саме в ті часи. Френсіс Бекон відзначив: «Винахід книгодрукування, пороху і компаса справив на людські стосунки такий вплив, якого не справляла жодна влада, жодна секта, жодна зірка.»

    - Як позначилися наукові відкриття ХІІ століття на житті пересічної людини?

    Наукові відкриття не лише значно поліпшили життя людей, а й призвели до того, що на порозі XVII ст. людство здригнулося від жаху. З’ясувалося, що наша рідна, надійна і затишна мати-Земля насправді є маленькою кулькою, яка мчить невідомо куди в холодному байдужому космосі – неосяжному безкінечному просторі, переповненому подібними ж кульками! До того ж усі небесні тіла будь-якої миті можуть зіткнутися і розпастися на атоми, потягнувши за собою в прірву небуття всіх без винятку людей. Картина світу виявилася куди гіршою за Дантове «Пекло».

    В той же час Земля припинила бути центром Всесвіту, геоцетрична картина світу дала тріщину. А водночас бралася під сумнів і антропоцентрична картина світу, якою так пишалися гуманісти. Ці зміни налякали не лише церкву та владні кола, а пересічну людину. Тисячоліттями усталене уявлення про світ розпалося на порох, захиталась і суспільна драбина – усе ставало «з ніг на голову!» Напрошувався висновок: хай навіть «людина вільна і рівна Богові, але й вона є лише маленькою ланкою у величному механізмі природи».

    Так виник притаманний добі бароко «метафізичний неспокій». Постійний сумнів у всіх цінностях життя, тривожне світовідчуття не могло не вплинути на мистецтво й літературу.

    3. Визначення та походження терміна. (Слайд 8)

    Словникова робота

    Завдання: - Уявіть, що вам треба укласти словник літературознавчих термінів. Яке визначення «бароко» ви б записали?

    (Коментар до виконання завдання. На слайді доцільно висвітлити тільки першу частину визначення терміну: «барко – це…». Після того, як учні запропонують свої варіанти відповідей, показати на слайді повністю визначення «бароко» і прокоментувати його.)

    Бароко (від італ. вигадливий, химерний; від порт. perolo baroko – перлина неправильної форми) — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI–XVIII століть. Довго вважалось, що цей термін походить від португальського слова, що означає перлину неправильної форми, яка переливається різними кольорами райдуги. За іншою версією термін бароко походить від італійського – вигадливий, химерний. Існує і третій варіант – слово «бароко» означає фальш і обман. Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, у XIX столітті його вживають стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про бароко в літературі. Термін бароко був введений у XVIII столітті, причому не представниками напрямку, а їхніми супротивниками – класицистами, які вбачали в бароко цілком негативне явище. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше.

    4. Періодизація доби

    Хронологічні межі періоду бароко не збігаються з календарними межами історичних епох і для різних країн Європи коливаються – інколи з досить значною різницею у часі. Вважається, що бароко як загальномистецький і, зокрема, літературний напрям зародився в Італії та Іспанії в середині У XVI століття, звідки упродовж XVI – XVIІІ століть поширився майже у всіх країнах Європи. Розквіт його у більшості європейських країн припадає на XVIІ століття Саме тому XVIІ ст. і прийнято називати епохою бароко.

    5. Визначальні складові елементи і чинники доби бароко. (Слайд 9)

    Самостійна робота з інформаційною карткою

    Завдання: Ознайомтесь зі змістом інформаційної картки і допишіть речення, початок яких ви бачите на слайді.

    Інформаційна картка

    Ідеологічною передумовою бароко стала контрреформація, а бароко, в свою чергу, стало її естетичним виразом. В 1540 році папа римський заснував орден єзуїтів, які стали основними і найбільш активними пропагандистами бароко в мистецтві. Впродовж XVI – XVIІІ століть єзуїтський орден поширюється по всіх країнах католицької Європи і разом з ним поширюється бароко. Але при цьому повного повернення до середньовіччя, як того прагнула католицька церква не відбулось. Як наслідок бароко стало своєрідним синтезом культур середньовіччя та античності, тому для митців бароко характерне примирення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства. Визначальними у філософії та мистецтві, почасти й у масовій свідомості, стають ідеї про те, що все земне — тлінне, тимчасове, тутешнє «життя — є сон», справжнє життя настає лише після фізичної смерті; реальний світ — долина страждань, які необхідно терпіти смиренно, очікуючи смерті та єднаючись душею з Богом. А звідси — барокові метафори: життя людини — троянда, що швидко в'яне і перетворюється на колюче й сухе стебло; людина — недогарок; звідси ж алегоричні персонажі — Смерть, Доля, Віра тощо; вірші, збірки під заголовками «Цвинтарні думки», «Похоронні пісні». Дотепність, парадоксальність, контрастність сполучення, алегоричність, містицизм, інтерес до трагічних суперечностей буття: життя і смерті, тлінного і вічного, взагалі – тяжіння до поєднання непоєднуваного (смішного з сумним, трагічного з комічним, високого з низьким і т. д.) на кшталт таких образів, як «радісний біль», «багатий жебрак», «німий промовець», «блаженна мука» - це ті риси твору, які в ньому найбільше цінували митці. Тема творів бароко: відображення життя в його контрастній різноманітності, ілюзорність та скороминучість людського життя, життя як сну, життя як театру або лабіринту, трагічна невлаштованість світу, фатальна підпорядкованість людської долі божественному призначенню, гріховність людської природи. А ідею диктувало життя - прославлення монархічного або релігійного правопорядку та боротьби за національну єдність в різних країнах Європи.

    Поширеними мотивами поезії стають різноманітні природні катаклізми (бурі, повені, землетруси) та соціальні потрясіння (війни, повстання, народні заворушення), трагічні суперечності в душі людини як відображення суперечностей між небесним та земним, пристрастю та моральним обов’язком, мотиви відчаю, зневіри та приреченості. Як наслідок у творах бароко домінує похмурий, песимістичний пафос, у барвах якої герої цих творів сприймають один одного і світ, що їх оточує.

    Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, тексти віршів набувають форми хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші. Поети бароко часто бавляться нанизуванням вигадливих метафор, порівнянь, антитез. Наприклад, «любов зв'язує золото з крицею, пряжу — із шовком, спонукає кропиву тягтись до шляхетної троянди, до перлин кладе сміття, до вугілля кладе крейду і часто прищеплює дикому дереву солодкий плід». Найбільш поширеними жанрами бароко є пасторальна поезія та драма, пасторальний роман, філософська лірика, сатирична бурлескна поезія, комічний роман, трагікомедія, філософська драма.

    Завдання: Перевірте результати своєї роботи. (Слайд 10)

    6. Своєрідні ознаки. (Слайд 11)

    Завдання: Перегляньте матеріали підручника, присвячені сьогоднішній темі, порівняйте їх з інформацією на слайді № 11 і дайте відповідь на запитання: - Які своєрідні, характерні ознаки доби бароко виділені у підручнику як головні та визначальні, а які виділені на слайді? Прокоментуйте їх, користуючись матеріалами підручника.

    Посилення ролі держави і церкви.

    Поєднання релігійних і світських мотивів, образів.

    Мінливість, поліфонічність, ускладнена форма.

    Тяжіння до контрастів,метафоричність, алегоризм.

    Людина не протиставляється Богові, а вважається найдосконалішим його творінням.

    Настрої песимізму, скепсису, розчарування.

    Трагічна напруженість і трагічне світосприйняття.

    Прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем.

    7. Погляд на людину.(Слайд 12)

    (Коментар до виконання завдання. Учням можна запропонувати випереджувальне завдання: підготувати повідомлення «Погляд на людину часів бароко», або ж запропонувати опрацювати матеріали підручника самостійно і дати відповідь на питання «Якою постає людина в барокову добу?»)

    Погляд на людину часів бароко – тверезий і безжальний, інколи жорстокий, принципово відмінний від того, який панував в свідомості Ренесансу і який ідеалізував людину. Адже людина не ідеальна – її внутрішній світ сповнений різноманітних відтінків, в ній часто поєднуються риси, які виключають одна одну, її психологія, часто досить дивна і суперечлива, дисгармонійна. В мистецтві бароко людина постає як складна, багатопланова особистість зі своїм світом переживань, залучена у драматичні конфлікти. Людина бароко — це, за образом англійського поета Дж. Донна, черв, який плазує у бруді та крові. В результаті людській особистості відводиться скромна роль безмежної піщинки всесвіту, безпорадної і цілком залежної від волі Бога. Людина бароко або втікає до усамітнення з Богом, або, навпаки, кидається у вир політичної боротьби, перепливає океани, шукаючи нових колоній, береться поліпшити стан усього людства.

    8. Найвидатнішими представники літератури бароко (Слайд 13)

    Завдання: Ознайомтесь з матеріалами, вміщеними на слайді №13 і назвіть найвидатніших митців доби бароко.

    Іспанія: П. Кальдерон, Ф. де Кеведо, Л. Гонгора

    Італія: Дж. Маріно

    Велика Британія: Дж. Донн

    Франція: Т. А. Д'Обіньє

    Німеччина: А. Гріфіус, М. Опіц

    Польща: Я Кохановський, Я. Морштин

    Україна: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Довгалевич, І. Величковський.

    9. Загальна характеристика мистецтва бароко. (Слайд и 14-33)

    Завдання: Переглядаючи слайди, заповніть таблиці «Архітектура бароко» та «Живопис бароко».

    (Коментар до виконання завдання. Розділ «Мистецтво бароко» в презентації містить дві таблиці: «Архітектура бароко», «Живопис бароко». На слайді №22 подана таблиця, яка складається з двох частин. Другу частину таблиці, що містить можливі відповіді, доцільно висвітлити після того, як учні виконають завдання. Щоб вони могли перевірити результати своєї роботи. Аналогічно заповнюється таблиця «Живопис бароко», розміщена на слайді №33. Вчитель може прокоментувати окремі слайди, щоб допомогти учням зробити правильні висновки.)

    Матеріал для вчителя

    Мистецькі твори бароко відрізняються недотриманням правил ренесансної гармонії заради більш емоційної взаємодії з глядачем. Найяскравіше бароко проявилось в архітектурі. (Слайд 14 -21) Саме в архітектурі найбільш ясно і узагальнено виражена основна ідея бароко: ілюзія неперервності руху, постійної плинності і змінності форм, перетікання одного простору в інший. Архітектура бароко тяжіла до ансамблю, до організації простору. Це майдани, палаци, сходи, фонтани, паркові тераси, басейни тощо. У міських і заміських резиденціях архітектура і скульптура мають єдине вирішення: переважають пластичне оздоблення з тривожною грою тіні і світла, парадні інтер’єри з багатоколірною скульптурою, ліпленням, різьбленням, позолотою, розмальованими плафонами, які створюють ілюзію відкритих склепінь, спостерігаються надзвичайна пишність і величність. Архітектура бароко не терпить прямих ліній й чітко окреслених статичних площин, вона відрізняється потужним просторовим розмахом, складністю неспокійних форм, що ніби зливаються одна з одною. Архітектура – велично-прекрасна, урочисто вражаюча, що породжує грандіозно-психологічний ефект. Головні об’єкти барочної архітектури – церква і палац. Їхня багатобарвна архітектура – це різнокольоровий мармур, бронза, розмальовані скульптури, яскраві, святкові інтер’єри.

    В бароко відзначалися:

    Ускладненість обсягів і простору, взаємне перетинання різних геометричних форм,

    Переважання складних криволінійних форм при визначенні планів і фасадів споруд,

    Чергування опуклих і увігнутих ліній і площин

    Активне застосування скульптурних та архітектурно-декоративних мотивів;

    Нерівномірний розподіл архітектурних засобів;

    Створення заможної гри світлотіні, колірних контрастів

    Динамічність архітектурних мас.

    Найвідомішим майстром архітектури бароко був італієць Джовані Лоренцо Берніні, який створив чимало уславлених споруд, насамперед у Римі площа Сан-П'єтро, церква Сант-Андреа аль Квірінале, фонтан «Чотири ріки». Талановитим архітектором пізнього бароко був Бартоломео Франческо Растреллі. Растреллі- молодший уславив своє імя роботою в Російській імперії: спорудженням Зимового палацу, палацу Воронцових, Строгановський палац.

    Тісно з архітектурою була зв’язана скульптура. (Слайд 22) Динамізм скульптури бароко, на відміну від ренесансної скульптури спокою, викликає не оптимістичне відчуття могутності, величі, можливостей людини, а захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальністю, неземною привабливістю. У бароко (найчастіше) не можна відокремити роботу архітектора від роботи скульптора. Одним із цікавих жанрів барокової скульптури був портрет. Насамперед, це — роботи, образне втілення яких не виходило за межі однобічно витлумаченої урочистості, станової належності. Проте і серед них було чимало яскравих і виразних образів (портрет Людовіка XIV, «Апполон і Дафна» виконані Берніні). Значне місце у світській скульптурі епохи бароко посіли статуї для міських фонтанів (фонтан Треві у Римі).

    У європейському живопису (Слайд 23 - 31) доби бароко значного розвитку досягають побутовий жанр, пейзаж, натюрморт, портрет. Нові образи вимагали нових способів зображення реальних об’єктів через мову і організацію живописного твору. В образотворчому мистецтві переважали декоративні композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру де художників цікавлять насамперед сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, патетика., парадні портрети, урочисті історичні сюжети, героїчне трактування людини і її діянь; велике значення придбали композиційні і оптичні ефекти, мальовничість цілого, вільна, темпераментна творча манера. Визначені види живопису бароко – вівтарний образ і декоративне панно для оздоблення церкви і парадних залів. Улюблені сюжети картин – житія католицьких мучеників і міфологічні історії, що подаються в пишному декорі. Розцвітає жанр алегорії, де героями виступають монахи, в оточенні різноманітних доброчинців, муз, амурів і античних богів. З цими сюжетами прекрасно вживається придворний парадний портрет.

    Видатними представниками бароко в живопису були італієць Мікеланджело да Караваджо (1573—1610) і голландець Пітер Пауль Рубенс (1577—1640), улюблений учень Рубенса — Антоніс Ван-Дейк, іспанець Дієго Веласкес – майстер барочного портрета. Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) – належить до фламандських художників. Звертався до античних сюжетів, також втілював на своїх полотнах відомі біблійні мотиви та образи. Зображував оголені або напівоголені фігури, котрі були у постійній борні, змаганні, погоні, полюванні. Його персонажі відзначаються здоровою життєрадісністю, пишністю тілесних форм. Вражає величезне напруження сил, пристрастей.

    Антоніс Ван Дейк – фламандський живописець. Він був найвідомішим та найголовнішим придворним живописцем в Англії. Відомий автор аристократичного портрета, знаменитий своїми портретами членів королівської родини. Він малював з природною віртуозністю. Він також неперевершений автор творів з біблійних і міфологічних тем, майстер графіки і гравюри.

    Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669) – представник живопису Голландії XVIIст. Зображував людину «зненацька». Герої його картин у невимушених позах, усміхнені або охоплені смутком. Художник уважно придивлявся до внутрішнього світу своїх героїв, зображуючи їх у момент боротьби добра і зла, світла і темряви, любові і ненависті. У художніх образах митець відтворив багатогранність людського буття у його зв’язку з вічністю.

    Важливу віху залишили XVII—XVIII століття в історії музики. (Слайд 32-35 ) Найвизначніші тогочасні композитори – Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель. Це справді національні митці, що прекрасно виразили себе і епоху в своїх творах. В барочній музиці переважає драматична патетика: її образи динамічні. Вся вона будується на контрасті звукових ефектів і тяжіє до монументальності. Головною ознакою музичного бароко була поліфонія - одночасне звучання декількох мелодійно змістових голосів, що надає музиці багатоплановості, робить її багатотемною, просторово глибокою. Найяскравіше бароко проявилось в опері. Оперна вистава доповнювалася архітектурним елементом, так як видовища відбувалися в розкішних парадних залах двора. Музично-драматична та ігрова основи опери виявилися здатними відтворити складний душевний світ людини, нездоланні людські пристрасті підкреслювались, возвеличувались, доповнювались різноманітними і складними подіями.

    10. Українське бароко (ХVІІ–ХVІІІ століття) (Слайд № 36)

    Слово вчителя

    В Україні бароко проіснувало близько 200 років і стало наступним після доби Київської Русі етапом розквіту української культури, передовсім архітектури, літератури, освіти, самоврядування. До цього привели такі чинники:

    сaмe бароко виявилося найсуголоснішим емоційній, романтичній, схильній до зрівноваження протилежностей українській душі;

    якраз у той час в Україні було послаблено колоніальне ярмо, побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розквіту культури (особливо за часів Івана Мазепи, котрий сам був яскравим представником барокової епохи).

    Оскільки українське бароко набуло найвищого свого розвитку та завершення в часи гетьманства Івана Мазепи то його найчастіше називають мазепинським бароко. Культура й мистецтво посідали важливе місце в житті та діяльності гетьмана, а в своєму меценатстві Іван Мазепа не мав собі рівних в історії гетьманської України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України

    Справжнім початком українського бароко стала творчість Мелетія Смотрицького, повну ж перемогу нового напряму засвідчило створення Києво-Могилянської академії, цілком барокової за суттю.

    У нашій культурі співіснували два різновиди цього напряму: «високе» бароко («серйозне», пов’язане з книжною традицією) і «низове» (жартівливо-бурлескне, пов’язане з народною стихією – творчість мандрівних дяків, інтермедії, вертепи).

    11. Значення в літературі

    - Яке значення на вашу думку мало бароко для розвитку літератури?

    Довгий час вчені різних країн сприймали бароко як антиреалістичне, тобто негативне, явище. Наприклад, швейцарський вчений Г. Вельфлін бачив у ньому зворотний бік Ренесансу, занепад. Протягом останніх двох і особливо останнього десятиріччя ця позиція змінюється. У бароко вбачають зміну світосприйняття в перехідну епоху. Це призводить до того, що оптимізм, гуманізм, сувора простота і прозора ясність, властиві творчості митців відродження, перестають задовольняти. Народжуються свої способи відображення дійсності, які і складаються у стиль бароко. Тобто бароко - це перший для всіх європейських культур художній напрям. Це загальноєвропейський стиль. Бароко відіграло велику роль у мистецтві XVII століття, яке дозволило втілити безмежність і суперечливість світу й людини, ту складність буття, яка не підлягає раціональному осягненню, боріння різних сил і стихій, загадкову таїну сущого. Бароко дало можливість митцям висловити у різноманітних художніх формах уявлення про духовний стан світу й особистості, виразити моральні запити цієї доби. Бароко стало результатом змін у світобаченні людства, що відбулися під впливом бурхливого розвитку науки й філософської думки.

    На сьогодні в українському літературознавстві з’явилася низка праць, де розглядаєтьсяпроблема вивчення художнього стилю бароко, проте масив досліджень, у яких ідетьсябезпосередньо про традицієтворчу роль барокової культури, й зокрема, літератури, доситьобмежений. Т. Комаринець [8, с. 4] зауважив, що дослідження романтизму і бароко довгий часбули тенденційними і підпорядковувалися методологіям з марксистсько-ленінським наповненнямта русифікаторській політиці радянського уряду. Як наслідок, поява і розвиток явищ бароко іромантизму в українській культурі ставилася у повну залежність від російської та інших культур,особливості стилів підганялися під кліше, а те, що виходило за рамці, – просто відкидалося.Спробуємо, зробивши огляд праць, у яких досліджується традицієтворча роль бароковоїлітератури, виокремити основні аспекти барокової традиції, що знайшли своє місце в новійукраїнській літературі.Саме романтики, попри те, що вважали барокове мистецтво дивним і потворним,повертали моду на мистецтво барокової епохи: Сірано де Бержерак, королева Марго, МаріонДелорм, Ронсар, Теофіль де Віо та Сент-Аман, Шекспір та інші постаті. Вочевидь, такий інтересбув пов'язаний з прагненням підкоригувати історію літератури, схвалити естетику «дивацтва»,«чудернацтва», яку нова романтична школа виносила в принципи своєї поетики [див.: 14]. ЯкобБуркгардт одним із перших вводить термін «бароко» стосовно мистецтва. У роботі «Der Cicerone»(«Ціцероне» (1855)) [20] вчений ще розглядає архітектуру бароко як занепад ренесансу.Згодом з’явилися фундаментальні праці Генріха Вьольфліна «Renaissance und Barock» і«Kunstgeschichtliche Grundbegriffe». Зокрема, у книзі Генріха Вьольфліна «Ренесанс і бароко» [2]поняття ренесансу та бароко розглядалися не просто як назви стилів, що змінюють один одного,але і як два цілком різні способи художнього мислення, що виражають принципово відміннісвітогляди. У тім, що ренесансний стиль змінився бароковим, вчений вбачав одну ізнайважливіших закономірностей у розвитку форми, що було характерно не лише для італійськогомистецтва. Оскільки у роботі йдеться про попередній намір Вьольфліна розглянути і «античнебароко», стає очевидним, що, досліджуючи сутність і походження барокового стилю, вченийнамагався виробити систему понять для розгляду різних «методів бачення». Цю роботу булопродовжено у книзі «Класичне мистецтво», в якій Вьольфлін говорить про мистецтво ВисокогоВідродження як про результат розвитку «суто оптичного характеру», а також робить висновок, щокласичне мистецтво є не конкретно-історичною, а позачасовою категорією. Ідеї отрималиподальше втілення і в праці «Основні поняття історії мистецтв». Саме на межі ХІХ – ХХ столітьбароко визнали як стиль у мистецтві, і з’явилися такі висловлювання: «Класицисти є захисникамипринципу авторитарності, традиції, дотримання формул; бароко – це свобода» (М. Реймон) ;«Якщо бароко протистоїть класицизму як рух – застиглим формам, як світло – тіні, як нове –традиційному, як свобода – авторитарності, то чому б не вивести це протистояння із областіархітектури і не зробити бароко одним із двох полюсів художньої взаємодії загалом?» [цит. за: 14,с. 102]. Після Вьольфліна – Гурлітт, Бенедетто Кроче, Шпенглер, Вальтер Беньямін, Е. Курціус, ІвБоннфуа, Портогезі, Фернандес та інші вчені.Ежен д’Орс зауважив, що бароко – це перманентний стан історії мистецтв, її парадигма,що регулярно повертається, і нарахував 22 різних бароко – від печерного до александрійського,давньоримського, готичного, вгедів ознаки бароко у сентименталістів, в модерні і в повоєнномумистецтві. У книзі «Про бароко» (1931) філософ викладає теорію «eon barogue» (бароковий дух).

    Page 2

    140За д’Орсом, “ … співвідношення між духом класичним і бароковим – це питання співвідношенняміж Розумом та Життям. Ця опозиція може мати різні грані: Аполон – Діоніс, порядок –хаос,природність – притворство» [цит. за: 14, с. 102]. Пишучи про позачасовість бароко, вченийприходить до висновку, що бароко є стилем культури і визначати його потрібно як явищетрансісторичне: залежно від часу і країни може мати найрізноманітніші варіації і свою власнусхему (н. п., романтизм як реінкарнація бароко).Теорія «культурно-історичних хвиль» обґрунтована Дмитром Чижевським у праці«Культурно-історичні епохи» (1948), а потім розвинена в фундаментальній «Історії українськоїлітератури. Від початків до доби реалізму» (1956) та в низці інших праць. Як ми вже зазначали,раніше подібні ідеї вже висувалися і обґрунтовувалися, проте Д. Чижевський пов’язав теоріюкультурних хвиль безпосередньо з історією української культури. Д. С. Лихачов теж виокремлював групи стилів, відносячи при цьому бароко до групи такзваних «вторинних» стилів: «Ця вторинність створює певний відрив стилю від строгихідеологічних систем. Вона пов’язана з появою ірраціоналізму, зростанням декоративнихелементів, почасти дробленням стилю, появою в ньому стилістичних різновидів… Це ж можнавідзначити і в бароко, яке в окремих своїх різновидах виражає ідеологію Контрреформації(єзуїтське бароко, наприклад), і в інших – прогресивні віяння епохи. Це стосується і романтизму зйого різними ідеологічними різновидами (Переклад мій – О.Новик)» [11, с. 27].А. Макаров говорить, що поняття бароковості з часом стало практично синонімомукраїнського в мистецтві [4, с. 6]. В.Коптілов [9] також стверджує, що вивчення Бароко дляУкраїни є особливо важливим, оскільки з’ясування суті стилю, який виявив себе в українськійархітектурі, літературі, живопису протягом двох століть, безпосередньо стосується розуміннядуховності нашого народу, становлення його культурних традицій і визначення тенденцій, якірозкривалися в післябарокову епоху історії української культури. Як справедливо зазначив А.Михайлов, суть того, що іменується «бароко» або «епохою бароко», повністю пов’язана з історієюйого вивчення [13, с. 326]. Дві основні хвилі інтенсивного дослідження бароко, які визначаєвчений, – це 1920-ті та 1960-ті роки. В українському літературознавстві друга хвиля, про якуговорить А. Михайлов, почалася дещо пізніше, але стала досить продуктивною, якщо згадати хочаб таких вчених як Володимир Крекотень, Олекса Мишанич, Микола Сулима, Богдана Криса,Леонід Ушкалов, Микола Корпанюк, Ростислав Радишевський, Петро Білоус, Валерій Шевчук,Валентина Соболь та багато інших. Українське літературознавство почало вивчати українськебароко у взаємодії з літературами й культурами інших народів, виокремило актуальні аспектидослідження Бароко.У дослідженнях культури були спроби позачасової характеристики стилів. Д. Чижевськийдвояко ставиться, наприклад, до ідей В. Державіна стосовно позачасової характеристики стилів.Іще у ХІХ столітті говорилось про «бароковий» характер мистецтва пізньої античності, про«реалізм» як вічну течію, яка як стильова тенденція виявлялася в різні епохи розвитку мистецтва,про «барокову готику» (готичні елементи в межах бароко) і т. п. [16, с. 356]. Ежен Д’Орс висловивприпущення, що бароко – це перманентний стан історії мистецтв, її парадигма, що регулярноповертається, і нарахував 22 різних бароко – від печерного до александрійського,давньоримського, готичного, вгледів ознаки бароко в сентименталістів, у модерні й у повоєнномумистецтві. Ю.Віппер [3] досить критично висловився проти переносу поняття «бароко» ізсередовища мистецтва безпосередньо в область філософії, історії економіки. Вчений вважає, щопотребують ретельної перевірки спроби побачити ознаки бароко в художній культурі іншихконтинентів і прагнення Ежена Д’Орса перетворити бароко в позначення певного одвічноготворчого начала, що супроводжує увесь художній розвиток людства. При цьому одним із джерел,що живить недовіру до науково-пізнавальної значущості поняття «бароко», є те, що полягає водній із найбільш характерних рис цього стилю, риса, яку прийнято називати «протеїстичністю»,багатогранністю, а часто і прямо протиріччям окремих варіантів барокового стилю. Ю. Віппер якпідтвердження наводить висловлювання музикознавця Ф.Блуме, котрий, аналізуючи«багатомовність» виражальних засобів, притаманних бароковому стилю у музиці, зробив вдалеузагальнення: «Осягнення бароко як єдності найбільше ускладнює та обставина, що воно єєдністю, яка складається зі суцільних протиріч» [цит. за: 20, s. 457]. Дмитро Чижевський, розглядаючи сутність бароко, звертає увагу на його походження, якевчений вбачає у своєрідному синтезі ренесансу, середньовіччя, античності та барокових протиріч.«Запліднення культури Ренесансу впливами античності (хоч цю античність доба розуміла,

    Page 3

    141звичайно, на власний кшталт) робило неможливим усунути «поганську» культуру античності здуховного обігу. Тому питання нового культурного стилю було з самого початку не питанням проповернення до середньовіччя, а проблемою синтезу, сполучення середньовічних та ренесансовихелементів. <…> І ця внутрішня протирічність, парадоксальність, протистояння різноманітного вмежах єдності стало, як ми бачили, однією з найхарактеристичніших рис культурного синтезубароко» [16, с. 364]. Леонід Ушкалов, говорячи про найвидатніші явища української літератури,зазначив, покликаючись на Дмитра Чижевського: “…в теперішній гієрархії вартостей українськогописьменства від давнини до сьогодні на вершині перебувають, певно, бароко й романтизм – двавеликі стилі, під чиїм вирішальним впливом формувалася сучасна українська людина (згадаймоДмитра Чижевського з його сакраментальним: “бароко та романтика – саме ті періоди духовноїісторії, що наклали на український дух найсильніший відбиток”)» [15].Барокові традиції яскраво виявилися у постмодернізмі. Це було закономірним, оскількисуспільство, що створило необароко, відрізнялося відсутністю авторитетного теоретичногообгрунтування, мало схильність до подрібненого і фрагментовного сприйняття, до пантеїзму ідинаміки, багатовекторності та фрагментації – всі ці ознаки є типовими «Морфологічнимипарами», які свого часу виокремив як типологічні характеристики бароко Ежен Д’Орс [6, с. 178].Вдалою видається думка, що бароковими за своєю суттю є, як підкреслює Кармен Відаль, тівизначення, які дали 80-м рокам Ж. Бодріяр («система симулякрів», тобто примар, що не маютьніяких референтів, фантомних світів самореференціальних знаків), Г. Дебор («суспільствовистави») або Ж. Баландьє («театрократія»). Омар Калабрезе назвав цей період «ерою необароко»,Жиль Липовецький – «імперією ефемерного» та «ерою вакууму» [6, с. 178].Сімнадцяте століття увійшло в історію європейської культури, як зазначає М. С. Каган [7],трагічним усвідомленням кризи ренесансної віри в можливість рішення протиріч між реальним таідеальним, людиною та Богом, природою та духом, розумом та почуттям що зробило його часом«втрачених ілюзій». Ідеологічна та соціально-психологічна ситуація бароко та маньєризмуповторилася і в романтизмі: «така, що здавалася віднайденою або хоча б можливою, гармонійнацілість буття не витримала перевірки реальністю, політичні, релігійні, етичні, естетичні,гносеологічні конфлікти виявилися нерозв’язуваними, і основною психологічною, ідеологічною таестетичною «барвою» епохи став драматизм (Переклад мій – О.Н.)» [7, с. 25]. Християнська традиція є наскрізною в українській культурі. Біблійні образивикористовувалися і в середньовіччі, і в бароко, і в романтизмі, але, незалежно від епохи й метивикористання, могли вживатися і в сенсі літеральному, і в сенсі символічному. В бароковійкультурі риторики та поетики передбачали своєрідні комплекси загальних місць, топосів,сакральних значень певної системи символів, які використовували письменники. Наприклад,символ «великих вод», як різні мариністичні образи (корабель, човен, хвиля, пристань, гавань,весло і т.п.) поступово переходив із однієї символічної системи в іншу. Те ж саме ми можемосказати і про образ саду.П. Білоус окреслює напрямки вивчення традицій давнього письменства у новійукраїнській літературі [1, с. 387–409]. Вчений зупиняється, зокрема, на таких явищах давньогописьменства, вплив яких безпосередньо виявився у новій українській літературі, як літописання,агіографія, сміхова культура, вірші Климентія Зиновіїва, театр (насамперед, інтермедії та вертеп),барокове віршування. Поміж традицій, утворених в історії української літератури завдякибароковій культурі, можемо виокремити ще й домінування метафоричного стилю. Слід згадати,що згодом романтизм активно використовуватиме саме метафору, а Дмитро Чижевський назвавромантизм «метафоричним стилем».В барокову епоху з’явилися нові для української та російської культур ритми часу, і, якзазначає М. Красильникова, бароко прищеплювало нове часорозуміння, нову історіософію,відповідно до якої визначалось призначення людини. «Мистецтво, література бароковідображають нове розуміння історії, її цілі та цінності, розуміння місця людини в ній – між часомі Вічністю» [10]. Важлива роль бароко і у формуванні історизму в культурі, оскільки хоча вчені йстверджують, що саме наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття історизм стає «визначальноюознакою і проявом українського передромантизму та романтизму» [5, c. 96], можемо пригадати іпрагнення барокового літописання утвердити місце козацтва в історії і водночас достовірновідтворити події. А. Михайлов стверджує, що в сімнадцятому столітті співіснували два різних способитлумачення знання – один, що йде від традиції, хоча, можливо, і не від традиції у всій її повноті, та

    Page 4

    142інший, – новий і пов'язаний з наступними досягненнями науки. Д.Чижевський стосовноукраїнської культури теж писав, що «антитетика, «діалектика» утворення цілком нового тавідродження старого, по можності «прастарого», проходить через усю українську культурнутворчість XVII сторіччя» [17, c. 359]. Кордоцентризм як філософія, і як одна з важливих рис барокової естетики, також знайшовсвоє відображення в українському романтизмі, а в російськомовних текстах впливкордоцентричної традиції виявився, найперше, у творах російських письменників, що виступалиносіями української традиції (Микола Гоголь, Орест Сомов, Василь Наріжний та інші). Багато мотивів барокового письменства (мотив марноти, швидкоплинності і суєтностілюдського життя, мотив гріха і покари, мотив смерті та ін.) знаходять своє відображення і втекстах наступних епох. Сюжети та образи барокової історіографії стали основою для багатьохтворів письменників-романтиків, які шукали ідеальних героїв в історії козацької епохи. Особливовелика роль барокової історіографії, оскільки, як справедливо зазначав Д. Чижевський [18, с. 317–318], вся українська історична поезія і белетристика використовує барокових історіографів якджерела (Тарас Шевченко «Гайдамаки» – «История русов», Пантелеймон Куліш «Чорна рада» –літопис Грабянки і т. ін.).Д. Чижевський писав, що барокова література, зокрема, поезія та драматургія, малавеликий вплив на розвиток народної поезії: «Не говорячи вже про напівміфічних авторів (С.Климовський, Маруся Чураївна народних пісень з часів барока, можемо конкретно бачити, якнародна пісня переймає елементи стилістики барокової вірші, хоч, з другого боку, барок сам маєпевний нахил до народної поезії і черпає з її скарбниці засоби вже тому, що одна з цінностей поезіїдля барокового автора є її різнобарвність: одну з барв і дає народна традиція) [18, с. 325]. Г. Мельніков вважає, що можна говорити про виникнення на Україні єдиної метакультурибароко, яка поєднала західний бароковий компонент, місцевий православний і місцевий народнийкомпоненти. Як і Д. Чижевський, Г. Мельніков стверджує, що важливий тут народний компонент,що забезпечив глибоке проникнення бароковості в українську народну культуру і «валоризаціяелементів народної культури в сакральному мистецтві, інтеграція «наївності» в систему бароковихцінностей та форм, що надало цьому мистецтву неповторна чарівність синтезу «високого» іпростонародного, що наочно виявилось, наприклад, в архітектурі та прикрасах уніатських храмівПряшевської Русі (нині в Словацькій Республіці)» [12]. Говорячи про аналогічний «бароковийнаїв», що виник в російському мистецтві кінця XVII – XVIII ст., Г. Мельніков вважає, що цеявище дає змогу ставити питання і про вплив українського бароко не тільки на культурумосковської еліти, але й на більш демократичні прошарки [12].Багато жанрів, розповсюджених у барокову епоху, продовжували використовуватися і вепоху романтизму (елегії, послання, псалми, містерії та ін.). Характерно, що барокове мистецтворозповсюджувало свій вплив на міжнаціональному рівні (сарматизм польського бароко вукраїнській культурі, барокова риторика Києво-Могилянської академії в Росії). Показовим у цьомує й існування так званої «української школи» в польській літературі барокової доби (українськіінтермедії в польській драмі Якуба Гаватовича, польські вірші Данила Братковського та багатоінших прикладів).Ще один аспект, що заслуговує на увагу при вивченні традицієтворчої ролі Бароко –створення у цю епоху граматик, поетик і риторик, які вплинули на подальший розвиток мови ілітератури в багатьох слов’янських країнах (граматика Мелетія Смотрицького, поетикаМитрофана Довгалевського та ін.). Народну мову починають вживати в різних шарах літературивже в барокову епоху. Не можна обійти увагою і оновлення християнської філософії , характернедля барокової епохи, в православній церкві пов’язане з іменами Петра Могили, ЄпіфаніяСлавінецького та інших, зокрема, Феофана Прокоповича, катехізисна система якого мала вплив докінця 19 сторіччя.Бароко як стиль, що охоплює європейську культуру, відобразилося не лише насвоєрідності творів мистецтва, світогляді людей епохи, в яку барокові погляди домінували, але йпродукувало низку явищ, які стали традиційними для культур різних народів, і вплинули нарозвиток їх літератур. Теоретики хвилеподібного розвитку мистецтва говорять про зв'язокбарокової епохи з попередніми та наступними епохами. Для окремих культур, таких, як українськакультура, мистецтво бароко було настільки доленосним, що можемо говорити і про серйознийвплив на менталітет нації, і про виявлення барокових традицій в літературі наступних епох.Дослідження барокових традицій в інших літературних стилях дає можливість вивчення

    Page 5

    143неперервності українського літературного процесу, порівняльного дослідження стильовоїсвоєрідності як різнонаціональних літератур, так і наступності літературної традиції міжісторичними епохами однієї культури. ЛІТЕРАТУРА1.Білоус П.В. Історія української літератури ХІ–ХVIII ст. : навч. посіб. / П.В. Білоус. – К. :ВЦ «Академія», 2009. – 424 с.2.Вельфлин Г. Ренессанс и Барокко. [Перевод с немецкаго Е. Лундберга]/ Редактор А.Л.Волынскій / Генрих Вельфлин. – СПб. : Грядущий день, 1913. – 164 с.3.Виппер Ю. Б. О разновидностях стиля барокко в западноевропейских литературах ХVІІвека // Виппер Ю. Б. Творческие судьбы и история. (О западноевропейских литературах XVI – первойполовины XIX века) / Ю.Б.Виппер. – М., 1990. – С. 147–158.4.Від бароко до бароко. Художньо-літературна акція, присвячена бароковій літературі XVII–XVIII століть і необароковим течіям ХХ століття: Тези доповідей конференції. – К., 1996. – 24 с.5.Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм / З. Геник-Березовська /Г.Сиваченко (пер. з чес.); М. Коцюбинська (вступ. ст.), Київський слов’янський університет. Інститутлітератури ім. Тараса Шевченка НАН України. – К. : Гелікон, 2000. – 368 с.6.Ильин И. П. Эра необарокко: постмодернизм восьмидесятых и девяностых годов / И. П.Ильин // Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. — М. : Интрада, 1998. – С.170–183.7.Каган М.С. Проблема барокко в исскуствознании и культурологи / М.С.Каган // Барокко иклассицизм в истории мировой культуры : Материалы Международной научной конференции. Серия«Symposium». Выпуск 17. – СПб. : Санкт-Петербургское философское общество, 2001. – С 23–28.8.Комаринець Т. І. Традиції бароко в системі українського романтизму / Т.І. Комаринець //Українське літературознавство. – 1993. – Вип. 57. – С. 3–11.9.Коптілов В. Від Тібру до Дніпра: Шляхами поезії українського Бароко / В. Коптілов//Сучасність. – 1997. – №3. – С.89 – 95; №4 – С.93 – 103.10.Красильникова М. Б. Человек в историософии барокко: между временем и Вечностью / М.Б. Красильникова // Человек в культуре русского барокко. Материалы международной конференции.Электронное издание. – М., Институт философии РАН, 2006. http://barocco2006.narod.ru/krasilnikova.htm11.Лихачев Д. С. Развитие русской литературы X - XVII вв.: Эпохи и стили. // Лихачев Д.С.Избранные работы в 3-х т. / Д.С. Лихачев. – Т.1. – Л. : Художественная литература, 1987. – С. 24–260.12.Мельников Г.П. Украина XVII в. как центр культурного диалога в Европе / Г.П. Мельников// Человек в культуре русского барокко. Материалы международной конференции. Электронное издание. –М.: Институт философии РАН, 2006. – http://barocco2006.narod.ru/melnikov.htm.13.Михайлов А.В. Поэтика барокко: завершение риторической эпохи / А.В. Михайлов //Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. – М., 1994. – С. 326–391.14.Михальченко Т.В. К вопросу об этапах изучения художественного стиля барокко / Т.В.Михальченко // Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету:Зб. наук. праць / [редкол. : Ж.В.Колоїз (голова), Д.Х. Баранник, П.І. Білоусенко та ін. ; Н.М.Малюга (відп.ред.), О.Б. Каневська (ред.)]. – Вип. 1. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – С. 97–105.15.Ушкалов Л. На риштованнях історії української літератури / Л.Ушкалов // Книжковий клубплюс. – 2004. – № 11. – С. 16–17.16.Чижевський Д. Культурно-історичні епохи // Чижевський Д. Українське літературнебароко: Вибр. праці з давньої літератури / Дмитро Чижевський. – К. : Обереги, 2003. – С. 345–357.17.Чижевський Д. Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України // Чижевський Д.Українське літературне бароко. Вибр. праці з давньої літератури / Дмитро Чижевский. – К. : Обереги, 2003. –С. 358–372.18.Чижевський Д. Українське літературне бароко: Вибр. праці з давньої літератури / ДмитроЧижевський. – К. : Обереги, 2003. – 576 с.19.Burckhardt, Jacob. Der Cicerone: Eine Anleitung zum Genuss der Kunstwerke Italiens. – Basel,1855. – 1112 s.20.Der Literarische Barockbegriff / Hrag. von W. Barner. – Darmstadt, WissenschaftlicheBuchgesellschaft, 1975


    Використані джерела:

    1. Артемова Л.В. Вчися граючись. - К.: Знання, 2000. - 257 с.

    2. Біляєв О.М. Методика вивчення української мови в школі. - К.: Знання, 2002. - 214 с.

    3. Бондаренко А.К. Дидактические игры в школе. - М.: Наука, 2001. - 201 с.

    4. Донченко Т.К. Мета одна, уроки - різні// Урок української. - 2000. - № 11-12. - С. 14-16.

    5. Дорошенко С.І. Методика викладання української мови в початкових класах. - К.: Вища школа, 2002. - 398 с.

    6. Ільяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації// Школа. - 2004. - №7. - С. 27-28.

    7. Ульяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації// Початкова школа. - 2006. - № 9. - С. 27-28.

    8. Чумак Т. Ігрові елементи на уроках мови// Дивослово. - 2001. - №7. - С. 44-46.

    9. Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі// Початкова школа. - 2005. - № 9. - С. 18.

    10. Барб'є П. Венеція Вівальді: Музика та свята епохи бароко : Видавництво Івана Лімбаха, 2009. - С. 280.

    11. Берестовська Культурологія: Навчань. посібник. - Сімферополь, 2003.

    12. Дасса, Ф. Бароко. Архітектура між 1600 і 1750 роками, Москва, 2004.

    13. Закович М.М.. Культурологія: зарубіжна та українська. Навчальний посібник. К.: Знання, 2007.

    14. Кононенко Б.І. Основи культурології: Курс лекцій. - М-код.,2002.

    15. Культурологія: Навчальний посібник /Під ред. А.А. Радугіна. - М., 2008.

    16. Петрова М.М. Теорія культури: Конспект лекцій. - З.-П., 2000.

    17. Назарець В. М. Література бароко. Зарубіжна література, №7-8., 2010

    18. Самохвалова В.І. Культурологія: Короткий курс лекцій. - М-код.,2002.

    19. Скворцова. Теорія і історія культури: Підручник. - М., 1999.

    20. http://rybens.ru/

    21. http://smallbay.ru/rubens.html

    22. http://uk.wikipedia.org/wiki/Антоніс_ван_Дейк

    23. http://uk.wikipedia.org/wiki/Рембрандт

    24. http://bibliotekar.ru/Krembrandt/index.htm

    25. http://znaimo.com.ua/Музика_епохи_бароко

    26. http://alinabruyaka.wordpress.com/2010/12/23/архітектура-бароко-2/

    27. http://ukr-arts.com/finearts/history-fine-arts/523-barokko.html
    написать администратору сайта